Повідець

Повіде́ць, -дця́, м. 1) Ум. отъ повід. 2) Веревка, которой привязываютъ ногу ягненка къ другому ягненку. О. 1862. V. Кух. 32. Теж саме , що й "Поводок" Боєць схилився на коні.. Рука трима спрокволу Ремінний жовтий поводок, Опущений додолу (Андрій Малишко, Звенигопа, 1959, 115). 2. Прикріплений до нашийника ремінь (або ланцюжок), за який водять собаку. Купили ви йому [собаці] нашийника, купили повідець і за кілька часу ведете до мисливського клубу (Остап Вишня, II, 1956, 134). ♦ [Ходити (йти, бути)] на повідці в кого, чиєму — те саме, що [Бути (перебувати, йти і т. ін.)] на поводі (див. повід 1). — Ти мій авторитет підриваєш! На поводку в Гайворона ходиш! (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 274); Він [Щорс] давав відсіч тим, які йшли на поводку в меншовиків (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 15). 3. Те саме, що волосінь 3. Петро забрів у воду, потихеньку потяг за шворку, почав піднімати над водою один за одним поводки з гачками (Павло Загребельний, Спека, 1961, 272).

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Зовнішні посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]