Віддирати
Віддирати, -раю, -єш, сов. в. віддерти и відідрати, -деру, -реш, гл. 1) Отдирать, отодрать, отрывать, оторвать. Відірвав нитки, утяг у голку та й почав пришивати до чумарки те, що віддер. Харьк. 2) Только несов. в. Отплясывать, откалывать. Метелиці та гопака гуртом віддирають. Шевч.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ВІДДИРАТИ, аю, аєш, недок., ВІДДЕРТИ і ВІДІДРАТИ, віддеру, віддереш, док., перех.
1. Відривати, відділяти частину чогось або те, що приклеєне, прикріплене до чого-небудь. Відмочуючи та віддираючи кроваві штанці від його ран, вона ридала, як по своїй власній умершій дитині (Іван Франко, IV, 1950, 232); Устриці віддирають під водою від скель (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 147); — Ти оддер шматок моєї одежі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 300); Галченя гляне на мене, віддере довгий тонкий шматочок і швидко ковтне (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 49);
// розм. Силоміць віднімати, відводити того, хто вчепився в що-небудь, або його руки, пальці. По перону бігали якісь люди з маузерами в руках і оддирали від поручнів таких же, як Успенський (Петро Панч, В дорозі, 1959, 58); Чужий дядько віддер його руки від полудрабка (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 88).
2. тільки недок., розм. Із запалом, і швидко виконувати танець; танцювати. Кобзар вшкварив, а козаки — Аж Хортиця гнеться — Метелиці та гопака Гуртом оддирають (Тарас Шевченко, I, 1951, 78); Вихором, мчали по колу танцюристи, пускаючи по вітру чуприни і віддираючи веселого буйного гопака (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 458).