Відчайдух

ВІДЧАЙДУ́Х, а, чол., розм. Про дуже хоробру, сміливу людину; протилежне боягуз. Був [Іван] у відчаї.. Пустився, як керманич у люту повінь Черемоша без керма, без надії на який-небудь порятунок. Пустився, як той відчайдух Юра не раз пускався (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 224); Вона [«маленька господиня»] хотіла б побачити, як Нора і Юра з'їжджають з гори. Адже про це в домівці чуда оповідають.. Ми справді вибралися нишком обидві, щоб підглянути тих одчайдухів (Ірина Вільде, Троянди.., 1961, 13). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 659.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Медіа

https://youtu.be/ZmFI8y-dtLc