Газда

"Словарь української мови"

Газда , -ди и пр. = Ґазда и пр. - Хозяинъ. Желех. Ум. Ґа́здик, ґа́здонька, ґа́здочка. Ґаздику, де ти ідеш?; Ґаздойко, ту нема нікого? Драг. 309.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах

Газда и, чол., діал.
Господар.
Василь Півторак був свого часу один з найзаможніших ґаздів [ґазд] на ввесь Борислав (Іван Франко, I, 1955, 127);
— Це, — каже, вже не вбогий хлоп із прикарпатської долини, а знаний між людей колгоспний ґазда і трудової медалі кавалер (Семен Журахович, Опов., 1956, 192).

Знаки української етнокультури: Словник-довідник.

Газда

Га́зда (ж. ґазди́ня; зменшено-пестливі — ґа́здик, ґа́здонька, ґа́здочка; ґазди́нька, ґазди́нечка, ґазди́нонька)— господар (господарка);
голова родини, на якому тримає­ться господарство, а отже й родин­ні статки «Без ґазди які жінці га­разди»,
удатний господар, так са­мо як ґаздиня — вдатна господиня «Ґазду можна пізнати по дворові, а ґаздиню по коморі»,
представ­ник певної соціальної верстви «З ґаздами — ґазда, з панами — пан, а з свинями — свиня»,
запорука доброго господарювання «Пізна­ти ґазду по оборі й по коморі» або, навпаки, поганого «Хоч бути ґаздов, а не вміє коневі хвоста зав’язати»; іншими словами, «як будеш ґаздувати, так будеш і мати». Зоя Жмут добра ґаздиня, пари в селі їй не було (Н. Кобринська);
Ґазда умирає, а ґаздиня другого шу­кає (приказка);
Газдиня:три горо­ди — одна диня (приповідка);
ґаз­дува́ти — господарювати;
ґазді́в­ство — господарство.
Як будеш ґаздувати, так будеш і мати (при­казка); Ґазда по судах не біжить, бо ґаздівство в руках держить (при­казка);
Наґаздував, як пес, за плу­гом ходячи (І. Франко).

Ілюстрації