Голомша

Голомша, -ші, ж. Раст. Triticum Spelta. Вх. Пч. 1L 36.

Сучасні словники

Голомша - однорічна рослина родини тонконогових, що включає в себе цілу низку підвидів і форм плівчастих пшениць. Також відома під назвами полба, еммер (англ. emmer), двозернянка чи, здебільшого в Італії, фарро (італ. farro).

Ця тетраплоїдна пшениця утворена гібридизацією двох диплоїдних диких трав, пшениці Урарту (один із різновидів дикої однозернянки, а також поки неідентифікованого Aegilops. Геном, привнесений у тетраплоїдну пшеницю зародковою плазмою Aegilops, обумовив добрі хлібопекарські якості м'якої пшениці та її озимий тип.

Суттєва подібність у морфології та генетиці вказує на походження двозернянки від диких двозернянок. Деякі систематики також відносять двозернянки, дикі й одомашнені, до одного виду Triticum turgidum, спільно з іншими тетраплідними пшеницями. За такою схемою дві форми визнані на рівні підвидів: Т. turgidum підвид. dicoccoidesі Т. turgidum підвид. dicoccom. Остання схема більше відображає генетичну подібність.

Колоски довгі, вузькі та щільні, з довгими остями та ламкою віссю. В кожному колоску, здебільшого 5-квітковому, розвиваються 2 зернини (звідси й назва).

Походження

За декілька тисячоліть до нашої ери голомшу широко вирощували у Малій Азії, Єгипті, Сирії, Ірані та Месопотамії. В епоху мезоліту — неоліту двозернянка широко використовувалася як харчова рослина, зокрема в країнах Азії, Північній Африці (знайдена в усипальнях фараонів) та Європі (зокрема у трипільців). Голомша була однією з перших одомашнених культур на Близькому Сході. У дикому вигляді двозернянка зростає в зоні родючого півмісяця на Близькому Сході.

Вчені вважають, що осередком зародження полби є країни Східного Середземномор'я, а також Закавказзя і Абісинії.

Перше згадування про вирощування полби в Росії відноситься до XV століття. Основні посіви її були зосереджені на Середній Волзі, Могилевській та Астраханській губерніях і у Криму.

В Україні найдавніша знахідка виявлена у Чернівецькій області (ΙV тисячоліття до нашої ери), а у Тернопільській області знахідка відноситься до часів бронзового віку.

Вирощування та використання

Двозернянка невибаглива до ґрунтів, посухостійка, стійкіша до холодів, ніж пшениця, добре переносить весняні приморозки, не вилягає, стійка до їржі. Полба характеризується швидким визріванням, непримхливістю, добре зростає на чорноземах, на глині, під самою тайгою і на торф'яниках. До негативних господарських якостей полби слід віднести досить грубі остисті плівки, які щільно прилягають до зерна і покривають його. Така морфологічна особливість затруднює процеси вимолоту зерна з колосків. Полба переважно використовується в селекції пшениці.

При посівах плівчастих пшениць використовували не зернівки, а цілі колоски і при цьому глибина оранки повинна бути незначною.

Сьогодні голомша належить до рідкісних культур в гірських районах.

Збіжжя двозернянки використовується на борошно та фураж. Цінність цього виду пшениці полягає в його здатності дати гарний врожай на бідних ґрунтах, а також його стійкість до грибкових захворювань, таких як стеблева іржа, що вельми поширені на вологих територіях. Полба вирощується в Ефіопії, на півдні Аравії, в Марокко, Індії, Туреччині, Вірменії, Азербайджані, Дагестані, Росії (Татарстан) та деяких районах Закавказзя, Іспанії (Астурія), Карпатських горах на кордоні Чехії й Словаччини, Албанії, Швейцарії, Італії. Крім того, як спеціальний продукт, полба вирощується в США. Традиційна рослинна їжа в Ефіопії, це порівняно маловідоме зерно має значний потенціал для покращення харчування, підвищуватиме продовольчу безпеку, сприяє розвитку сільських районів і підтримує сталість традиційного землекористування.

Маса 1000 зерен у середньому становить 29—35 г, у форм з Італії та Піренейського півострова 45—55 г, на відміну від пшениці, де маса 1000 зерен становить 40—50 г. Вихід крупи з зерна полби становить 61—85 %, тоді як з ячменю — 56 %, гречки — 69 %, проса — 77 %. Зерно має гарний показник вирівняності за розміром, що сприяє технологічному процесу виробництва круп високої якості і знижує втрати. Коефіцієнт розварюваності у різних зразків полби — від 6,6 до 8,0.

Ілюстрації

Джерела та література

1. (пол.) Rośliny użytkowe, Wiedza Powszechna, Warszawa, 1966.

2. (рос.) Руководство по апробации сельскохозяйственных культур, 5 изд., том 1. — М., 1947.

3. (рос.) Жуковский П. М. Культурные растения и их сородичи, 2 изд. — Л., 1964.