Дрімота
Дрімота, -ти, ж. Дремота. Левиц. І. 9. Ой ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота. Мет. 2. Ой. на кота воркота, на дитину дрімота. Макс. Цвіти ж собі, живи собі самотою, самотою, втішай себе солодкою дрімотою, дрімотою. К. Досв. 49.
Зміст
Сучасні словники
Дрімота - вечірній та нічний дух у образі доброї старенької із м'якими ласкавими руками або ж у образі маленького чоловічка з тихим колихаючим голосом. у сутінках Дрімота бродить під вікнами, а коли темрява згущується, то просочується крізь щілини або прослизає у двері. Дрімота приходить до дітей, закриває їм очі, поправляє ковдру, гладить волосся; з дорослими цей дух не такий вже і ніжний.
[ Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]
ДРІМО́ТА, и, жін. 1. Напівсонний стан; неміцний, чуткий сон. Бухнули клуби густого, гарячого диму до сов'ячого замку, побудилися Сови з солодкої дрімоти (Іван Франко, IV, 1950, 116); Ганна мріє, дрімає і крізь мрію й дрімоту прислухається до того, що говорить Мотя (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 24).
2. перен. Стан спокою, нерухомості. Ці слова він і сам промовив так тихо, неначе боявся сполохати ту тишу, ту дрімоту засипаючого садка (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 90); Проспівав півень, і знову весь хутір поринув у дрімоту (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 162).
"Словопедія"
ДРІМОТА-сон (дрімо́та) хи́лить (кло́нить, зломи́в, поборо́в і т. ін.) кого, на кого. Хто-небудь засинає. Мене мов сон хилить, та будять мене — хто плачем, хто риданням (Марко Вовчок); Говорить далі невиразно слова, по голосі чутно, що її сон клонить (Леся Українка); Вже князя і сон зломив, В очі мов насипав приску, Голова тяжить, неначе Від маківки (І. Франко); — А-а, це ви, товаришу голова? А ми держались-держались, та таки перед світом поборов нас сон (Григорій Тютюнник); Галя ледве переставляла ниючі ноги, дрімота хилила її до землі (Ю. Збанацький).
Ілюстрації
| [[Зображення: |x140px]] | [[Зображення: |x140px]] | [[Зображення: |x140px]] | [[Зображення: |x140px]] |
|}
Цікаві факти
Дрімота (Melandrium), рід рослин сімейства гвоздичних. Трави з супротивним листям. Квітки обох статей або одностатево; деякі види Д. дводомні. Плід — одногнездная багатосім'яна коробочка. Близько 100 видів в Північній (майже усюди) і Південній (Капськая область, Анди) півкулях. До СРСР — більше 30 видів, більшість в тундрі, а також на високогірних лугах, скелях і сухих схилах. Д. біла (М. album) поширена в лісовій і степовій зонах на лугах парових полях і в посівах; кормові якості середні. Небагато видів Д. використовують як декоративні. Д. інколи називають деякі рослини з ін. пологів сімейства гвоздичних (Lychnis, Viscaria) з тими, що поникнули, як би квітками, що дрімають.
Ілюстрації
| [[Зображення: |x140px]] | [[Зображення: |x140px]] | [[Зображення: |x140px]] | [[Зображення: |x140px]] |
