Обіддя

Обіддя, -дя, с. соб. Ободья. Вози добрі кінські і чумацькі, обіддя міцне. Левиц. І. 106.

Сучасні словники

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОБІДДЯ, я, сер.

1. Збірн. до обід 1. Макара Макаровича Улянка зустріла біля парні, де гнули обіддя для коліс (Олесь Донченко, IV, 1957, 110); Якщо намокне обіддя, шини натягувати не можна: висохнуть колеса — позлітають... (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 21); * У порівняннях. І гори, й долини однаково вкриті густим лісом. На синьому небі вирізуються зелені дуги, неначе поставлене зелене обіддя (Нечуй-Левицький, II, 1956, 387).

2. Те саме, що обід 1. Старий заперечливо хитав головою. — Не піду.. Що я? Старе колесо з побитим обіддям, з вищербленими спицями (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 56). ♦ Хоч обіддя гни — дуже товстий, дебелий (про шию, статуру і т. ін.). — Шия в нього, — хоч обіддя гни, пика — як не лусне, очі жиром запливають (Панас Мирний, IV, 1955, 230); — У Михнові що не двір, то й виводок дітей. І такі опецькуваті, що хоч обіддя гни на них (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 26).

Фразеологічний словник української мови

ОБІДДЯ

хоч обі́ддя гни, рідше зі словоспол. таки́й, що. Дуже товстий, дебелий, гладкий тощо. Товста (Олена), як бодня, а шия хоч обіддя гни (І. Нечуй-Левицький); У Миханові що не двір, то й виводок дітей. І такі опецькуваті, що хоч обіддя гни на них (М. Рудь); (Жук:) Отож у дядьків сини — як ночви, шиї — хоч обіддя гни! (А. Крижанівський).

Ілюстрації