Священник

Священник, -ка, м. = Піп. Єв. Мр. 1. 44.

Сучасні словники

Свяще́нник (раніше священик), (оте́ць, у протестантів — пресвітер) — священнослужитель православних та католицьких церков другого ступеня священства, що здійснює за даною йому благодаттю всі богослужіння і таїнства (за винятком хіротонії та освячення мира й антимінсу). У Християнських конфесіях священник має другу ступінь священства, вищу за яку має лише єпископ. Рукопокладати в священники може лише єпископ[3]. У римо-католицькій церкві священники — целібати, а в православній — усі монахи та деякі священники, які дали обітницю безшлюбності.

Священник є особою, уповноваженою на виконання священних обрядів релігії, уповноважений посередник між людьми і Богом (або божествами в язичницьких релігіях). Жерці і жриці були відомі з найдавніших часів і в найпростіших суспільствах. Вони існують у всіх або в деяких галузях юдаїзму, християнства; у синтоїзмі, індуїзмі та багатьох інших релігіях вони називаються жерцями. Вони, як правило, розглядаються як позитивний контакт з божеством або божествами релігії, яку сповідують, часто інтерпретуючи сенс подій та виконання обрядів релігії. Священники є наставниками і лідерами парафій, до яких інші віруючі часто звертаються за консультацією з духовних питань.

Священик — термін, який стосується одночасно, але в різний спосіб, і всіх охрещених у Церкві, і самих священнослужителів. Термін священик стосується кожного християнина, оскільки через хрещення і миропомазання має участь у царськім, пророчім і священичім служінні Христа. Стосовно священнослужителів, термін священик, з одного боку, вужчий від терміна пресвітер, оскільки стосується лише освячувальної (тобто богослужбової) функції пастиря, а з іншого — ширший, оскільки дияконський, пресвітерський та єпископський стан становить три ступені службового священства в Церкві. Термін священик вказує на одну функцію пресвітера — його священнослужіння, а термін пресвітер — на всі три його пастирські функції.

Популярно термін священик вживається стосовно пресвітера, однак у богословських текстах такий вжиток не є відповідним. Наприклад, богословсько неточним є вираз: «Християнське богослуження звершується всією спільнотою: народом Божим зі своїм священиком», тому що не священством пастир відрізняється від решти спільноти, а службовим священством. Точніше: «зі своїм пресвітером» або «пастирем» або «священнослужителем». Так само неточним є вислів: «Є три ступені церковної єрархії: диякон, священик і єпископ», тому що другий ступінь відрізняється від інших не священством, а пресвітерством. Точніше: «Є три ступені службового священства: диякон, пресвітер, єпископ»1. Тому у богословських текстах потрібно концептуально розрізняти: священство, або царське священство2, — гідність і служіння всіх охрещених, священнослужіння — служіння дияконів, пресвітерів та єпископів3 та пресвітерство — служіння рукоположених осіб другого ступеня.

Ілюстрації

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=t0xvdU0NbXA