Відмінності між версіями «Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет музичного мистецтва і хореографії»

Версія за 05:11, 26 березня 2023

Тма, тми, ж. = Тьма. Мав велику тму ангелів. Гн. І. 16. 1. Глибока, суцільна темрява. Ніч чорна, мов туча, висить наді мною, Лякаючи тьмою своєю страшною (Павло Грабовський, I, 1959, 195); Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Гнат Хоткевич, II, 1966, 273); Тишина кругом безкрая. Ми йдемо у тьмі алей. І закохано співає щось троянді соловей (Володимир Сосюра, II, 1958, 52); Все було окутане чорною, непроглядною тьмою (Олесь Гончар, III, 1959, 191); * Образно. — Хоч зникла тьма з очей моїх, зате лягла на душу. Ти чорний камінь там поклав, — повік його не зрушу (Леся Українка, I, 1951, 413); // Про темне, неосвітлене місце. Під скелею в тьмі, у печалі задумана квітка зросла (Володимир Сосюра, II, 1958, 53); // перен. Невідомість, незнання. Чужа душа, давно сказали, повита тьмою для усіх (Володимир Сосюра, II, 1958, 135). 2. Велика кількість, дуже багато кого-, чого-небудь. Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених (Іван Котляревський, I, 1952, 91); Сам урядник, видно, штукар великий та балагур, знає тьму анекдотів (Степан Васильченко, Незібр. тв., 1941, 174); Мовби листя зелених улітку дібров, Ще увечері маяли тьми корогов, Мовби листя дібров, коли осінь подме, Все те вранці було і зів'яле й німе (Микола Зеров, Вибр., 1966, 439);