Блудити

Блудити, -джу, -диш, гл. 1) Блуждать; сбиваться съ пути. Не ходи, не блуди понад берегами. Мет. 17. Ляше, он блудиш! — Єднаково їздити. Ном. № 875. Ми блудили цілий ліс. Харьк. у. 2) Заблуждаться, ошибаться. Ой блудиш, зле судиш, ляшеньку любий, тримаю, ховаю для тебе шлюби. Чуб. V. 137. 3) — словами. Говорить, не сознавая что; бредить. Ой ти, дівчинонько, ти словами блудиш, ти сама знаєш, кого вірно любиш. Мет. 78. Як блудить словами хворий, то знак тому, що вмре. Каменец. у.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

БЛУДИТИ 1, блуджу, блудиш, недок. 1. Ходити, їздити і т. ін. навмання, не знаючи шляху, напрямку; блукати. Ото ж тая дівчинонька, Що сонна блудила (Тарас Шевченко, I, 1951, 6); — Як почав ходить, як почав блудить, Де був — і сам не знаю (Панас Мирний, IV, 1955, 126); Йому здавалося, що десь близько свого села блудить (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 19); * Образно. Нам [радянським письменникам] треба уважно ставитися до молодого літератора, ..щоб він не блудив манівцями і дарма не губив свого обдарування (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 17). 2. перен. Поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках, переходити з одного предмета на інший. В тій хвилі збудилася [пані Олімпія] і прожогом сіла на ліжку. Широко розкриті очі блудили в пітьмі, що панувала у її покою (Іван Франко, VII, 1951, 7); // Раз у раз з'являтися і зникати. Рахівник за столом читає газету. І ввесь час по губах у нього блудить недобра усмішка (Андрій Головко, I, 1957, 308). 3. діал. Помилятися, робити помилки. Я блудив багато, блудив, бо правди і добра шукав, в добро і правду віруючи свято (Іван Франко, XIII, 1954, 52). 'Блудити очима (поглядом) — переводити очі, погляд з одного предмета на інший, не спиняючись ні на чому. Горпина.. довго блудила тривожним поглядом по хаті, шукаючи Якова (Панас Мирний, I, 1954, 208); Блудити словами — говорити несвідомо, безтямно; марити. Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш (Павло Чубинський, V, 1874, 14); В камері [тюрми] тихо, парко.. Всі сплять, часом зо сну блудячи словами (Степан Васильченко, II, 1959, 67). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 203. БЛУДИТИ 2, блуджу, блудиш, недок., заст. Вести розпусне статеве життя. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 203.

Всесвітній словник української мови

'БЛУКА́Т' (рухатися навмання, не знаючи дороги), БЛУДИ́ТИ, ПЛУ́ТАТИрозм.,ПЛУ́ТАТИСЯрозм.;КРУЖЛЯ́ТИ (ходити манівцями, збившись зі шляху). Встали вони [брати] й знов пішли блукати по лісі й ніяк не могли знайти стежки або шляху (І. Нечуй-Левицький); Ми як було їдемо в Сухини в гості до батюшки, то все блудимо по селі, бо вулиці покручені (І. Нечуй-Левицький); Помилилась баба Секлета, а може, це я заблудив. Треба.. іти й плутати, самотужки шукати перевозу на той бік Псла (Ю. Яновський); Вони заблудились і тепер плутаються у плавнях (М. Коцюбинський); Цілу ніч він кружляв у якихось бескеттях, кам’яних лабіринтах (О. Гончар).

'БЛУКА́ТИ (про що-небудь неживе - поволі рухатися, пересуватися з одного місця на інше), БЛУДИ́ТИ, БРОДИ́ТИ. Стояв, і непевний осміх блукав йому по губах - зараз це був осміх погорди й самозахисту (О. Гончар); Розлилося сонце по дахах, У тісному лабіринті блудить (Л. Дмитерко); Тіні од хмар бродять по ближчих горбах, пересувають їх з місця на місце (М. Коцюбинський).

ПОМИЛИ́ТИСЯ (зробити щось неправильно, допустити неточність, неправильність у чомусь),

СХИ́БИТИ[СХИБНУ́ТИ], ПРОМАХНУ́ТИСЯ, ОБМАХНУ́ТИСЯрідше,ДА́ТИ МА́ХУрозм.,СПІТКНУ́ТИСЯ[СПОТИКНУ́ТИСЯ]розм.,ОСТУПИ́ТИСЯрозм., 

ПОСКОВЗНУ́ТИСЯрозм.,ПІДКОВЗНУТИСЯ[ПІДСКОВЗНУТИСЯ]розм.,ПРОМА́ЗАТИрозм.,ОСІКТИ́СЯрозм.,ЗМИЛИТИрозм. рідше,ОБМИЛИТИСЯдіал.,ЗБЛУДИ́ТИ діал.,УХИ́БИТИ[ВХИ́БИТИ] діал.,ОГУ́ЛИТИСЯ діал.,ПОЗІВА́ТИ діал.;ЗБИ́ТИСЯ, СПЛУ́ТАТИСЯ, СПЛУ́ТАТИ, НАБРЕХА́ТИрозм., ПРОБРЕХА́ТИСЯрозм.(припускатися помилки в розрахунках, розмові тощо);

ОБМО́ВИТИСЯ (в розмові); ОБРАХУВА́ТИСЯ (при підрахунках); ОБМІ́РЯТИСЯ[ОБМІ́РИТИСЯ]розм. (міряючи).

Іноземні словники

Толковый словарь Ушакова

БЛУДИ́ТЬ, блужу, блудишь, несовер. 1. Вести распутную половую жизнь. 2. Блуждать (обл.). Долго блудили по лесу, пока вышли на опушку. 3. Проказничать, шалить (прост.).

Cambridge dictionary

wander verb (WALK)

B2 [ I or T ] to walk around slowly in a relaxed way or without any clear purpose or direction: We spent the morning wandering around the old part of the city. She was found several hours later, wandering the streets, lost. He was here a minute ago but he's wandered off somewhere.

Don't worry if you lose hold of the reins - the horse won't wander off. He wandered around, clearing up in a desultory way. We wandered along the shore, stepping over the flotsam that had washed up in the night. We wandered through the beautifully proportioned rooms of the Winter Palace. She was wandering around in a daze this morning.

wander verb (SUBJECT) [ I ] to start talking about a different subject from the one you were originally discussing: We've wandered off/from the point somewhat. ​C2 [ I ] If your mind or your thoughts wander, you stop thinking about the subject that you should be giving your attention to and start thinking about other matters: Halfway through the meeting my mind started to wander. ​[ I ] If you say that an old person's mind is beginning to wander, you mean that they are starting to get very confused because of their age: Her mind is beginning to wander and she doesn't always know who I am.

Ілюстрації

Джерела та література

Тлумачний словник Cambridge dictionary Словари и энциклопедии на Академике