Наважити
Нава́жити, -ся. См. Наважувати, -ся.
Тлумачення у сучасних словниках
Словник української мови: в 11 томах
НАВАЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся і рідко НАВАЖАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., НАВАЖИТИСЯ, жуся, жишся, док.
1. Відважуватися, осмілюватися на якийсь вчинок, на якусь дію. До самого вечора не наважувалися Ярошенки вийти зі свого сховища (Осип Маковей, Вибр., 1956, 582); [Трохим:] То я вас упереджаю: не наважайтесь того робить, бо я можу забуть, що ви мені батько (Марко Кропивницький, IV, 1959, 227); Я бачу, що Вольф чимсь дуже схвильований, але чіпати його не наважуюсь (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 121); Марія й сама не пам'ятає, як вона наважилась вигукнути оті слова, що йшли з глибини її серця (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 153).
2. рідко. Мати намір, збиратися. Гашіца сідає під кущем і, обнявши коліна руками, наважується чекати парубка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 247); Сахно повернула й наважилася була плисти назад, коли це побачила за берегом озерця якісь мережані залізні споруди (Юрій Смолич, I, 1958, 78).
3. діал. Замірятися, зазіхати на кого-, що-небудь; робити замах. — Короп наважився на моє життя! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 71).
Всесвітній словник української мови https://uk.worldwidedictionary.org/%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F
